ISSN 1991-3087
Рейтинг@Mail.ru Rambler's Top100
Яндекс.Метрика

НА ГЛАВНУЮ

Значение деятельности представителей масс-медиа на развитие общественного контроля в Украине во время избирательной кампании

 

Логачева Виктория Викторовна,

аспирант кафедры конституционного права Национального университета «Юридическая академия Украины им. Ярослава Мудрого».

 

Значення діяльності представників мас-медіа на розвиток громадського контролю в Україні під час виборчої кампанії

 

Логачова Вікторія Вікторівна,

аспірантка кафедри конституційного права України Національного Університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», Україна.

 

Конституція України в ст.1 закріплює, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Така держава повинна відрізнятись прозорістю та відкритістю діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, повинна існувати свобода діяльності засобів масової інформації, як одного з головних джерел отримання інформації про політичні перепітії для пересічного українця. Крім того, таке право надається українцям самим законодавцем: ч.1 ст.5 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 р. закріплює, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів [1].

Справді, в останні роки питання, пов’язані із засобами масової інформації набули особливого значення та резонансу. Це можна пов’язати з тим, що Україна розвивається в європейсько-демократичному напрямку, в якому відведено особливе місце інформації та доступу до неї. Цей демократичний розвиток не можна собі уявити без обміну інформації, особливо інформації політичного характеру, тобто відомостей, що необхідні для прийняття об’єктивних та зважених рішень у сфері державної влади та здійснення певних дій, що можуть вплинути на подальший розвиток суспільства та держави.

Проблемою контролю, зокрема, громадського над державною владою займалось багато вчених, а саме: С. Новіков, В. Гаращук, М. Обод, В. Речицький та інші. В даній статі розглядається проблема реалізації громадського контролю на виборах з боку представників засобів масової інформації.

Ч.2 ст.22 чинного Закону України «Про інформацію» визначає, що засоби масової інформації - засоби, призначені для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації [1]. Дійсно в сучасній демократичній державі заборона надавати та поширювати інформацію представникам засобів масової інформації (далі ЗМІ), була б досить абсурдною.

На жаль, в Україні ЗМІ не стали «четвертою владою», яка не поступається впливовістю іншим трьом гілкам. Це особливо прикро тому, що без них неможливе нормальне життя суспільства й держави [2]. Дійсно, значення представників ЗМІ дуже важливе для існування будь-якої держави. Засоби масової інформації у відкритому суспільстві вільно обмінюються різноманітною інформацією, що є однією з найвагоміших цінностей демократії. В сучасних демократичних країнах роль ЗМІ помітно зростає і цілком природним є бажання отримувати інформацію про події, що відбулися в державі та за її межами. Інформація, що стосується політичного життя держави є цікавою для значної кількості населення.

В останні роки було підмічено, що сучасні українці більше стали цікавитися політичними процесами, що відбуваються в Україні. Почала формуватися певна громадська думка, яка поступово заміщує так звану «політичну байдужість». Бо саме це суспільне явище негативно впливає на громадську думку і зводить до мінімуму громадську активність, особливо під час проведення виборів, які в нашій країні є досить звичним явищем.

Сутність сучасної демократії полягає не тільки в тому, яка частина населення бере участь у формуванні політичних рішень, а й у тому, як влада взаємодіє з усім населенням, яку роль відіграє населення у формуванні влади та у вирішенні її долі. Взаємодія влади та населення відбувається у різних формах і ЗМІ тут відіграють велику роль. Через ЗМІ у відкритому демократичному суспільстві відбувається вільний обмін ідеями, інформацією, відбувається діалог різних політичних сил, і це значною мірою впливає на формування громадської думки. Плюралізм думок перетворюється у важливу складову всієї політичної системи, її еволюційного розвитку. Через ЗМІ здійснюються різні форми громадського контролю за діями влади. Це забезпечує зворотній зв'язок, що стабілізує саму політичну систему.

Головною метою ЗМІ є оперативне інформування окремих осіб, соціальних груп населення в цілому про події та явища у світі, конкретній країні, певному регіоні. Ця інформація має бути не лише оперативною, але й об’єктивною і правдивою. Особливо це стосується інформації, яка має відношення до виборів та референдумів в Україні, бо представники засобів масової інформації мають можливість висвітлювати всі стадії виборчого процесу, що дає змогу простежити з самого початку за учасниками виборчого процесу і зробити об’єктивні висновки з приводу проведених виборів. Хоча досить складно в наш час говорити про чесність та об’єктивність інформації, бо значна кількість впливових людей нашої країни є власниками телевізійних каналів, або друкованих ЗМІ, яким не важко було б опублікувати неправдиву інформацію про своїх конкурентів і показати себе в найкращому світлі.

Дійсно, зіткнувшись з багатоманіттям різних мас-медіа, постає вже не питання куди звернутись, а де знайти чесні, незалежні ЗМІ, які дійсно переживають за розвиток політичної ситуації під час виборчої кампанії, а не бажають збагатитись за рахунок публікацій сумнівного змісту в адресу опонентів замовника. Як зазначив С. Новіков і з цим не можна не погодитись: «абсолютно незалежних ЗМІ не буває…. Тому структури, що фінансують ці видання, здатні суттєво впливати на редакційну політику. Часто ці структури бувають пов’язані з певними політичними силами або ж мають до них прихильність» [7].

Як досить слушно підмітив Лукашев А.В. та Пониделко А.В. «средство массовой информации, правильнее было бы именовать средства массовой пропаганды, имеют найбольшую эффективность воздействия на избирателей» [3]. Дійсно якщо згадати останні парламентські вибори в Україні, які відбулися у 2012 році, то можна сказати, що процес виборчої кампанії розпочався саме в засобах масової інформації: реєстрація кандидатів в народні депутати, потім так зване змагання відеороликів із обіцянками кращого життя для простих людей, безліч яскравих листівок тощо. Законом прописано право ЗМІ на висвітлення процесу голосування і підбиття підсумків виборів. В день голосування представники ЗМІ можуть бути присутніми на виборчих дільницях з моменту їх відкриття і до оголошення результатів. Це право дає змогу журналістам якомога детальніше проінформувати громадськість про хід виборів, про явку виборців, про порушення, які були помічені під час голосування тощо.

 Засоби масової інформації можуть стримувати політичну конфронтацію в суспільстві, переводячи її у площину діалогу з метою заміни небезпечного протистояння корисним для суспільства порозумінням та співробітництвом різних політичних сил. Але існує і реальна небезпека використання ЗМІ з діаметрально протилежною метою — насамперед там, де їх жорстко контролює держава. Тоді мас-медіа можуть спрямовувати проти політичної опозиції з метою її дискредитації. У такому випадку неминучим є спотворення та приховування інформації, що суперечить міжнародним угодам у сфері свободи слова та інформації. Такі випадки зустрічаються досить часто, особливо напередодні виборів та під час самих політичних змагань, коли в ході боротьби за владу використовують так званий «чорний PR»: оприлюднення сфальсифікованих декларацій про доходи кандидатів різних політичних сил, використовують спотворені біографічні дані самих кандидатів в народні депутати та їх близьких тощо. Якщо взяти минулу передвиборчу кампанію по виборам Президента України, то можна сказати, що майже по всій Україні ми могли бачити бігборди із зображенням одного з кандидатів на пост; не можливо забути і ту кількість відеороликів, які майже повністю заполонили телебачення та інші приклади.

Не потрібно забувати і про значення Всесвітньої мережі Інтернету, що набула популярності у всьому світі. Як зазначає Гринберг Т.Е. «политическая «карьера» Интернета началась с конца 1990-х гг. в США, когда он стал активно использоваться в выборах в качестве нового интерактивного масс-медиа» [4]. Згодом українські користувачі теж підхопили цю інформаційну хвилю, що розширило їх інформаційні можливості. На сьогодні органи державної влади, громадські організації, ЗМІ та інші інститути громадянського суспільства мають свої інтернет-сайти. На віртуальних сторінках громадських організацій можна побачити результати якихось опитувань, приклади порушень, зокрема виборчого характеру, та висловити власне враження на події, що відбуваються в державі. Тобто в Україні з кожним роком збільшується кількість можливостей для сповіщення частини населення. Крім того, однією з головних функцій ЗМІ є саме інформування. «ЗМІ ніколи не повинні виховувати, ЗМІ нічого не повинні формувати – ЗМІ повинні надавати інформацію, яка необхідна різним групам суспільства» [5].

Як ми бачимо, роль медіа зростає з кожним роком. Діяльність представників інформаційного простору може позитивно впливати на розвиток громадянського суспільства, зокрема на підвищення ефективності громадського контролю на виборах. ЗМІ не лише висвітлює всі стадії передвиборчих баталій, але й формує громадську думку. «Канали висловлення громадської думки дозволяють виявити ставлення громадськості до того чи іншого закону, указу, з’ясувати, які ж проблеми дійсно цікавлять громадськість» [6]. Крім того, ЗМІ є досить впливовою рушійною силою, що формує загальні настрої електорату.

На завершення хотілось би зазначити, що демократичний процес розвитку держави не можливий без обміну інформацією, особливо політичної. Громадяни України повинні знати про політичні процеси, що відбуваються в державі і ця інформація повинна бути правдивою. Громадськість повинна активно цікавитися всіма владними процесами, що відбуваються, бо саме обізнаність дає змогу формувати свою власну думку на ті чи інші події та здійснювати громадський контроль, на який громадяни мають право і який так потрібний суспільству.

 

Література

 

1.                  Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2657-12

2.                  Сухонос В.В. Динаміка сучасного державно-політичного режиму в Україні: антиномія демократизму і авторитаризму: Монографія. – Суми: ВДТ «Університетська книга», 2003. – 336 с.

3.                  Лукашев А.В., Пониделко А.В. Черный PR как способ овладения властью или бомба для имиджмейкера. 3-е узд., справ. И доп. – СПб.: Изд. Дом «Бизнес-Пресса», 2002. – 176 с.

4.                  Гринберг Т.Э. Политические технологи: ПР и реклама: Учеб. пособие для студентов вузов / Т.Э. Гринберг. – М.: Аспект Пресс, 2005. – 317 с.

5.                  Корені трави: громадянське суспільство в Україні: стан та перспективи розвитку / Упоряд.: І.Підлуська, Г.Усатенко, О.Боронь – К.: – Фонд «Європи ХХІ», 2003 – 288 с.

6.                  Требін М.П. Реалії демократичного транзиту України / Український соціум. №3 (38), 2011, С. 169-181.

7.                  Новіков С. Інституціоналізація громадського контролю виборчого процесу в Україні: необхідність, здобутки, проблеми. / Людина і політика. №5, 2004. С.17-24.

 

Поступила в редакцию 14.05.2013 г.

2006-2019 © Журнал научных публикаций аспирантов и докторантов.
Все материалы, размещенные на данном сайте, охраняются авторским правом. При использовании материалов сайта активная ссылка на первоисточник обязательна.