Механизм обеспечения выполнения Украиной обязательств по продовольственной безопасности в соответствии с Соглашением ВТО «О сельском хозяйстве»
Духневич Андрей Викторович,
кандидат юридических наук, доцент, заведующий кафедрой конституционного, административного и финансового права Восточноевропейского национального университета им. Леси Украинки.
Механізм забезпечення виконання Україною зобов’язань щодо продовольчої безпеки відповідно до Угоди СОТ «Про сільське господарство»
Духневич Андрей Викторович,
кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки.
На сучасному етапі розвитку людського суспільства продовольча безпека набуває все більшої актуальності, стаючи однією з ключових міжнародних проблем глобального характеру, вирішення якої є важливою умовою створення атмосфери стабільності і благополуччя як у світі в цілому, так і в кожній окремій державі. Особливого значення набуває ця проблема в Україні, яка зіткнулася зі значними труднощами в сфері продовольчої безпеки в результаті кардинальних змін економічної системи. На жаль, в Україні як в радянський період, так і в даний час ще недостатньо усвідомлюється важливість забезпечення продовольчої безпеки як одного з основних чинників сталого соціально-економічного розвитку, що обумовлює особливу актуальність даної проблеми та необхідність наукового пошуку нових теоретико-методологічних підходів до формування дієвого та ефективного механізму організаційно-правового забезпечення виконання Україною зобов’язань щодо якості і безпечності сільськогосподарських товарів (продовольчої безпеки) відповідно до Угоди СОТ «Про сільське господарство».
Розбудова незалежної України об’єктивно потребує входження її у світове господарство на організаційно-економічних засадах ринкових відносин на принципах рівноправності та взаємної вигоди у співробітництві. Об’єктивна необхідність інтеграції України у світове господарство і розвитку її міжнародних відносин безпосередньо випливає передусім з потреб використання у національній системі відтворення міжнародного поділу праці для прискорення переходу до ринкової економіки країни з метою її розвитку і зростання багатства суспільства [1, с. 114].
На загальнодержавному рівні визнано той факт, що харчування населення є глобальною соціально-економічною проблемою, розв’язання якої потребує консолідації зусиль на світовому, національному та регіональному рівні. За оцінками експертів Всесвітньої організації охорони здоров’я, стан здоров’я людини великою мірою залежить від способу життя, в тому числі від харчування. Світовий досвід свідчить, що нераціональне та незбалансоване харчування є одним з найважливіших факторів ризику у виникненні серцево-судинних та онкологічних захворювань, діабету, остеопорозу, карієсу, виснаження та інших патологічних станів. Держава відповідальна за створення соціально-економічних умов, за яких людина може задовольнити свої потреби у повноцінному харчуванні, а також забезпечення функціонування дієвої системи контролю і нагляду за якістю та безпекою продовольчої сировини і харчових продуктів. Отже, необхідність якнайшвидшого вирішення продовольчої проблеми в Україні шляхом реформування аграрних відносин є одним із головних державних завдань в сучасний період [2, с. 256].
Концепцією поліпшення продовольчого забезпечення та якості харчування населення, затвердженою Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. передбачено виконання завдань у сфері забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини шляхом: функціонування дієвої системи контролю і нагляду за якістю та безпекою харчових продуктів і продовольчої сировини на всіх етапах їх виробництва та обігу; гармонізації вимог законодавства з питань якості та безпеки продовольства з міжнародними (ВООЗ, ФАО, СОТ, ЄС); законодавчого врегулювання питань виробництва та обігу продовольчої сировини, отриманої з використанням біотехнологій, у тому числі з генетично модифікованої, а також харчових продуктів та кормів для продуктивних тварин, вироблених з її використанням; створення сучасної інструментальної та аналітичної бази контролю якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини; впровадження систем перевірки якості на виробництвах харчових продуктів і продовольчої сировини; впровадження сучасних технологій та обладнання, що виключають можливість бактеріального, хімічного і фізичного забруднення [3].
В умовах ускладення світової продовольчої безпеки економічно розвинуті країни приділяють підвищену увагу проблемі продовольчого забезпечення свого населення. Продовольство як стратегічний ресурс забезпечує продовольчу безпеку країн ЄС. Постійна увага до проблем розвитку агропродовольчого комплексу зумовлює його пріоритетне значення в економіці. Нині забезпечення продовольчої безпеки пов’язується не лише з практикою підтримки аграрного виробництва, а й і з вирішенням екологічних проблем, підвищенням якості продовольства, розвитком сільської місцевості [4, с. 242].
До організаційно-правового механізму забезпечення виконання Україною зобов’язань щодо якості і безпечності сільськогосподарських товарів (продовольчої безпеки) відповідно до Угоди СОТ «Про сільське господарство» можна включити приписи, які визначають порядок та спосіб впорядкування та гармонізації національного законодавства про забезпечення екологічної безпеки сільськогосподарської продукції із аналогічним міжнародним законодавством.
Співпраця у сфері охорони навколишнього середовища із потенційною перспективою вступу України до ЄС є одним із пріоритетних напрямків взаємодії України та Європейського Співтовариства (ЄС). Вона здійснюється на підставі Угоди про партнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами та Україною [5] у напрямках ефективного моніторингу рівнів забруднення і оцінки стану навколишнього середовища; боротьби з локальним, регіональним і транскордонним забруднення атмосферного повітря і води; сталого, ефективного та екологічно безпечного виробництва та використання енергії; класифікації та безпечного використання хімічних речовин; впливу, який здійснює навколишнє середовище на сільське господарство, ерозія ґрунтів та хімічне забруднення та інші. Співробітництво здійснюється за допомогою таких двосторонніх інституцій: Рада зі співробітництва на міністерському рівні (представники: Головуючий в ЄС, Європейська Комісія, Верховний представник ЄС, Уряд України), Комітет зі співробітництва (головує по черзі Європейська Комісія та українська сторона), підкомітети (рівень експертів) [6, с. 227].
Як відомо, однією з умов прийняття ЄС нових країн-членів, є адаптація їх внутрішнього законодавства до законодавства ЄС. Поняття адаптації як системи односторонніх заходів держав, які мають намір вступити до ЄС, щодо приведення своїх законодавчих систем у відповідність з обов’язковим мінімумом законодавства ЄС дає Малишева Н.Р., яка також зазначає, що обсягом такого законодавства є 70 директив та 21 регламент, з яких більшість пов’язані з екологічною якістю продукції, її маркуванням тощо [7, с. 834]. Адаптація законодавства України у сфері охорони навколишнього середовища, забезпечення екологічної безпеки сільськогосподарської та харчової продукції до відповідного законодавства ЄС відбувається відповідно до Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу [8], Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про першочергові заходи з виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) і удосконалення інституційного забезпечення діяльності органів виконавчої влади у сфері європейської інтеграції від 28 червня 2003 року № 382-р та інших. Також деякі питання адаптації законодавства України до законодавства ЄС розглядає однойменна Постанова [9].
Міжнародно-правове регулювання безпеки харчових продуктів є найважливішим аспектом охорони здоров’я. Проте, як зазначається в юридичній літературі, Угоди СОТ про сільське господарство та про застосування санітарних та фітосанітарних заходів не створюють належного рівня міжнародної продовольчої безпеки. Серйозну проблему безпеки продовольства створюють нові харчові продукти, отримані за допомогою генетичної модифікації. Застосовувані до цього питання положення угод системи СОТ вкрай неконкретні і породжують безліч розбіжностей між членами СОТ. СОТ зобов’язана зіграти важливу роль у забезпеченні безпеки харчових продуктів і виступити в якості міжнародного координатора щодо ініціатив з безпеки харчових продуктів, насамперед, у співпраці з ВООЗ і ФАО (програма «Кодекс Аліментаріус»), та з урахуванням положень Картахенського Протоколу з біологічної безпеки 2000 [10, с. 7].
Вступ до СОТ зобов’язує Україну узгодити принципи і норми, стандарти у сфері регулювання аграрних відносин з урахуванням вимог щодо адаптації аграрного законодавства до системи Європейського права [11, с. 18]. Потрібно також удосконалювати правовий механізм регулювання стандартів в аграрному серторі України. Відповідно до ст. 14 частини VIII Угоди про сільське господарство, члени СОТ зобов’язуються надати чинності Угоді про застосування санітарних та фітосанітарних заходів [12]. Додаток А передбачає, що гармонізація законодавства являє собою встановлення, визнання і застосування спільних санітарних та фітосанітарних заходів різними Членами СОТ. Угодою передбачено міжнародні стандарти, інструкції та рекомендації, зокрема: (a) у випадку забезпечення безпеки продуктів харчування – стандарти, інструкції та рекомендації, які встановлені Комісією з «Кодекс Аліментаріус» і стосуються харчових добавок, залишків ветеринарних препаратів і пестицидів, забруднюючих речовин, методи аналізу і вибіркового контролю, а також правила та інструкції стосовно норм гігієни; (b) у випадку охорони здоров’я тварин та запобігання зоонозам – стандарти, інструкції та рекомендації, які розроблено під егідою Міжнародного епізоотичного бюро; (c) у випадку охорони здоров’я рослин – стандарти, інструкції та рекомендації, які розроблено під егідою Секретаріату Міжнародної конвенції із захисту рослин у співробітництві з регіональними організаціями, що діють у рамках Міжнародної Конвенції із захисту рослин; а також (d) у випадку питань, що не охоплюються діяльністю вищезазначених організацій, – відповідні стандарти, інструкції та рекомендації, які обнародувано іншими відповідними міжнародними організаціями, членство у яких є відкритим для всіх Членів СОТ, і які виявлено Комітетом [13].
Зобов’язання держав з права СОТ носять дуалістичний характер: вони включаються в багатосторонні угоди як колективні зобов’язання; в двосторонніх угодах і угодах, що укладаються членами СОТ у розвиток багатосторонніх угод СОТ, вони стають двосторонніми; їх матеріальне утримання від цього не змінюється, або, точніше сказати, може змінюватися в тій мірі, в якій це допускається правом СОТ [14, с. 14].
Становлення ринкової економіки в Україні і формування нових організаційних структур – самостійних суб’єктів аграрних правовідносин і в цілому регіонів неможливо без ринкової перебудови аграрної реформи в агропромисловому комплексі. Необхідно розробити систему організаційно-правових і економічних заходів, спрямованих на значне стабільне збільшення виробництва якісної конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції. З тим щоб уникнути її перевиробництва, на завоювання зарубіжних ринків сільськогосподарської продукції [15, с. 6].
Визначальну роль у забезпеченні продовольчої безпеки країни відіграє рівень розвитку її агропромислового комплексу. Розширення і зміцнення процесів глобалізації в аграрному секторі створить умови для прискореного зростання обсягів внутрішнього сільськогосподарського ринку і розширить можливості для поставок сілгосппродукції на світові ринки, підвищить конкурентоспроможність агропромислового комплексу України у світовому господарстві [16, с. 319].
Література
1. Різак Л.Г. Квоти сільськогосподарської продукції в рамках вступу України до СОТ / Л.Г. Різак // Вісник. – Х., 2009. – № 11. – С.114–118.
2. Багай Н. Наукові засади реформування аграрних відносин / Н. Багай // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. – Львів, 2002. – С. 253 – 256.
3. Про затвердження Концепції поліпшення продовольчого забезпечення та якості харчування населення : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 332-р // Офіційний вісник України. – 2004. – № 21. – Стор. 100, стаття 1449, код акту 28986/2004.
4. Гойчук О.І. Про продовольчу безпеку ЄС / О.І. Гойчук // Науковий вісник. – 2003. – № 66. – С. 239 – 243.
5. Угодa про партнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами та Україною : ратифікованa Законом України від 10.11.1994 року № 237-94-ВР//Відомості Верховної Ради України. – 1994. - №46. – ст. 415.
6. Екологічне право України: підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / Національна юрид. акад. Укр. ім. Ярослава Мудрого / Попов В. К., Гетьман А. П., Размєтаєв С. В. та ін.; В.К. Попов (ред.), А.П. Гетьман (ред.). — Х.: Право, 2001. — 480 с.
7. Малишева Н.Р. Європейське право навколишнього середовища.// Розділ ХХІІІ, Екологічне право України. Академічний курс. Під заг.ред. Шемшученка Ю.С. – К.: Юридична думка, 2005. – 848 с.
8. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу : затверджена Указом Президента України від 11 червня 1998 року № 615/98 [Електронний ресурс] Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
9. Деякі питання адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу : постанова Кабінету Міністрів від 15 жовтня 2004 року № 1365 [станом на 18 липня 2007 року] // Офіційний вісник України. – 2007. – №54. – Ст.2180.
10. Азходжаева Р.А. Международно-правовое регулирование охраны здоровья в рамках ВТО : автореф. дисс. ...канд. юрид. наук : спец. 12.00.10 / Р.А. Азходжаева. – М., 2008. – 18 с.
11. Носік В.В. Проблеми кодифікації аграрного законодавства України / В.В. Носік // Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України: перспективи в ХХІ ст. : Матеріали Міжнародної наукової конференції. – Біла Церква, 2006. – С. 17 – 19.
12. Угода про сільське господарство // Офіційний вісник України від 12.11.2010 — 2010 р., № 84, стор. 313, стаття 2989.
13. Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів // Офіційний вісник України. – 2010. – № 84. – Стор. 330, стаття 2989.
14. Малянова А.Н. Становление и развитие права Всемирной торговой организации: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.10 / А.Н. Малянова. – М., 2008. – 17 с.
15. Семчик В.І. Фактори впливу на рівень ефективності аграрного законодавства України / В.І. Семчик // Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України: перспективи в ХХІ ст.: Матеріали Міжнародної наукової конференції. – Біла Церква, 2006. – С. 3 – 7.
16. Якобчук В.П. Регіональна аграрна політика та інтеграція економіки України в світове господарство / В.П. Якобчук // Україна в глобальному середовищі: нові алгоритми управління економікою: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, Чернівці, 17-19 квітня 2002. – С. 317 – 319.
Поступила в редакцию 25.06.2013 г.