Использование подразделениями уголовного розыска разведывательного опроса: состояние научной разработанности темы
Лаврык Юлия Владимировна,
соискатель кафедры оперативно-розыскной деятельности Харьковского национального университета внутренних дел МВД Украины.
Використання підрозділами карного розшуку розвідувального опитування: стан наукової розробленості теми
Лаврик Юлія Володимирівна,
здобувач кафедри оперативно-розшукової діяльності Харківського національного університету внутрішніх справ.
Розв'язуючи основні завдання з протидії загальнокримінальній злочинності, одним із пріоритетних напрямів діяльності підрозділів карного розшуку (далі – КР) є пошук і фіксація фактичних даних про протиправну діяльність осіб і груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, про що прямо вказується в статті 1 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» [1].
Використання у визначенні словосполучення «фактичні дані», очевидно припускає обов'язкову відповідність цих даних об'єктивній дійсності, тобто достовірності. Також можна констатувати, що отримані оперативними підрозділами фактичні дані є певним результатом та змістовною характеристикою оперативно-розшукової інформації, що добувається в умовах середовища функціонування та становить інтерес для правоохоронних органів.
Для отримання оперативно-розшукової інформації підрозділи КР наділені виключними правами, які закріплені у відповідному законодавстві та відомчих нормативних актах. Одним із методів її отримання, вироблених практикою діяльності підрозділів КР, є розвідувальне опитування, право на проведення якого забезпечується Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність».
Чисельні приклади з практики діяльності КР свідчать, що оперативні працівники вдаються до розвідувального опитування дуже часто, в самих різних оперативно-розшукових ситуаціях. У поєднанні з іншими оперативно-розшуковими методами він дає відчутні результати у протидії злочинності. Вміле проведення розвідувального опитування різних категорій осіб, обізнаних про факти злочинів або злочинної діяльності, є одним з важливих першоджерел оперативно-розшукової інформації та інших відомостей, що становлять інтерес для органів внутрішніх справ (далі – ОВС).
Одним із ключових елементів для формування наукових висновків та рекомендацій щодо використання розвідувального опитування підрозділами КР, є науковий генезис означеної тематики.
На початку 60-х років офіційно сформувалася самостійна галузь юридичної науки – оперативно-розшукова діяльність. Розгляд цього періоду в контексті досліджуваної проблеми надасть нам можливість проаналізувати та пов’язати питання теорії ОРД з прикладними аспектами використання розвідувального опитування в діяльності підрозділів КР.
Наукове підґрунтя для розробки багатьох проблемних аспектів діяльності оперативних підрозділів ОВС в свій час заклали відомі науковці в галузі ОРД В. М. Атмажитов, В. Г. Бобров, А. С. Вандишев, А. Ф. Возний, І. І. Кононенко, Д. В. Гребельський, А. Г. Лєкар, І. П. Козаченко, В. Г. Самойлов, Г. К. Сінілов та ін.
Втім, беручи до уваги тематику нашого дослідження, слід більш детально зупинитися на наукових здобутках радянських фахівців, що стосуються питань розвідувального опитування. Вагомий внесок у розвиток методики та тактики використання розвідувального опитування оперативними підрозділами внесли А.С. Вандишев, А.Ф. Волинський, Д.В. Гребельський, В.А. Черепанов, Б.Е. Богданов, В.Ю. Фролов та ін.
Можна виділити найбільш вагомі здобутки названих робіт. Так, у навчальному посібнику «Личный сыск» (1973), автори приділили основну увагу методам ОРД з точки зору їх змісту і значення при проведенні особистого пошуку оперативних працівників [2].
Навчальний посібник Б.Є. Богданова «Личный сыск. Разведывательный опрос» (1979) ознаменував собою появу розгорнутої дефініції методу «Розвідувальне опитування», яку він визначив як «спеціально проведену працівником міліції бесіду з особою, обізнаною про факти й обставини, що становлять оперативний інтерес, з метою одержання відомостей, що можуть бути надалі використані в інтересах боротьби зі злочинністю [3].
Слід відмітити, що в своєму визначенні і В.Ю. Фролов у навчальному посібнику «Разведывательный опрос и его значение в борьбе с правонарушениями несовершеннолетних» (1981) не звернув уваги на відсутність конкретики щодо суб’єкту застосування методу і звуження мети проведення опитування, не враховуючи превентивної можливості протидії злочинності оперативними підрозділами [4]. Натомість, важливою рисою цього посібника можна назвати те, що вперше розвідувальне опитування, як метод ОРД, розглядалося у контексті доволі специфічної протидії оперативних підрозділів злочинності неповнолітніх.
Подальший аналіз фахової літератури радянського періоду засвідчив, що, окрім наведених вище праць, окремі аспекти дослідження проблем використання оперативними підрозділами методу розвідувального опитування фрагментарно вивчались ще рядом фахівців-юристів у сфері ОРД.
Найбільшу тематичну групу складають роботи В. В. Селюка, А. Н. Васильєва, К. М. Тарсукова, В. В. Мицкевича. Специфічна особливість згаданих праць полягає в суто практичній спрямованості їх до діяльності оперативних підрозділів ОВС у боротьбі зі злочинністю – від організаційно-тактичних засад проведення розвідувального опитування до психологічних принципів використання найбільш вдалих прийомів його застосування.
З моменту створення суверенної української держави, науковці продовжували досліджувати проблему удосконалення використання одного з самих розповсюджених методів ОРД – розвідувального опитування.
Серед навчально-методичної літератури, розробленої в цей період та присвяченої основам оперативно-розшукової діяльності, насамперед, можна виділити посібники, підготовлені на базі відомчих вишів, які можна з упевненістю вважати фундаментом вітчизняної оперативно-розшукової науки.
На дисертаційному рівні окремим аспектам обраної нами проблематики приділяли увагу М. О. Янковий (2007), М. В. Стащак (2009), О. С. Геращенко (2011), М. М. Руденко (2011), О. М. Мельник (2014) [6].
Так, розглядаючи питання отримання і використання первинної оперативно-розшукової інформації підрозділами карного розшуку, М. В. Стащак доводить, що перевагою застосування розвідувального опитування для отримання первинної оперативно-розшукової інформації є те, що даний метод є найдоступнішим способом отримання такої інформації і не потребує значних фінансових та ресурсних затрат.
Щодо використання можливостей розвідувального опитування підрозділами карного розшуку, варто відзначити думку автора щодо етапів організації отримання первинної оперативно-розшукової інформації, які визначають алгоритм дій працівника карного розшуку ОВС України, а саме: «підготовчий етап (збір, вивчення, аналіз і оцінка інформації про оперативну обстановку на території обслуговування, об`єкті чи по лінії роботи; розробка і прийняття рішення щодо отримання первинної оперативно-розшукової інформації; планування конкретних заходів стосовно ефективного надходження первинної оперативно-розшукової інформації до оперативного підрозділу» [5, с. 12-13].
Під час дослідження тактико-психологічних засад розвідувального опитування О. С. Геращенко звернув увагу на те, що тактичні прийоми цього методу обираються оперативними працівниками залежно від оперативної ситуації, позиції опитуваного на встановлення психологічного контакту, його спрямування до надання правдивої інформації та до усунення перекручень при добросовісній помилці. За його думкою «тактико-психологічне забезпечення розвідувального опитування полягає в установленні контактів з джерелами оперативної інформації, використанні їх психічного стану та обранні найбільш ефективних прийомів правомірного психологічного впливу». Досліджуючи вищевказану проблему, науковець надає своє бачення визначенню «розвідувальне опитування», під яким розуміє «замаскований метод здобуття від об'єктів ОРД оперативно значущої інформації шляхом безпосереднього або опосередкованого спілкування суб'єкта ОРД з особою, яка реально чи ймовірно нею володіє, без повідомлення мети спілкування» [6, с. 15].
Найбільш значним здобутком дослідження М. М. Руденко є те, що автор звернув увагу на термін «опитування в оперативно-розшуковій діяльності», який за своєю гносеологічною та правовою сутністю має одне й теж значення, що і терміни "оперативне опитування", «розвідувальне опитування" та "оперативно-розшукове опитування".
Автор також розмежую «оперативне опитування» на два елементи – на метод з одного боку, і на захід – з іншого. За визначенням М. М. Руденко, «оперативне опитування як метод ОРД – це спосіб … отримання оперативно-розшукової інформації, заснований на безпосередньому чи опосередкованому спілкуванні … для пізнання фактів, подій, осіб, які мають значення для вирішення завдань ОРД. Цей метод конкретизується в методиці оперативного опитування, яка являє собою конкретні прийоми отримання оперативної інформації. Він широко застосовується в комплексі з іншими методами ОРД та оперативно-розшукового пізнання».
Оперативне опитування як оперативно-розшуковий захід – це «діяльність оперативного працівника …, що полягає в спеціально організованому цим працівником спілкуванні (співбесіді) з особою, яка реально чи ймовірно володіє фактичними даними про злочини або іншими відомостями, що мають значення для вирішення завдань ОРД, з метою їх отримання». Цей захід здійснюється із застосуванням комплексу оперативно-розшукових методів і, перш за все, методу оперативного опитування [6, с. 11-12].
Теоретичні і практичні аспекти використання можливостей розвідувального опитування знайшли своє відображення у дослідженні проблем протидії наркотизму серед неповнолітніх оперативно-розшуковими силами, засобами та методами. О. М. Мельник певним чином звернула увагу на окремі аспекти розвідувального опитування, як метод, проведення якого може реалізовуватися у будь-який час й будь якому місці, якщо є належні для цього умови, та охоплює низку послідовно здійснюваних дій суб'єкта їх застосування, за яких можна обирати, які засоби, прийоми та методи використовувати для виконання поставленого оперативно-тактичного завдання [7, с. 13].
Окремі питання обраної тематики також досліджувалися у роботах російських науковців-юристів. До таких праць можна віднести кандидатські дисертації А. С. Абідова, С. В. Карпухіна, М. Ю. Ліра, М. Ю. Урліса.
Об`єктивно оцінюючи зміст, завдання та висновки досліджень вказаних авторів, встановлено: в їхніх роботах досліджувалися лише окремі, в основному загальні нормативно-правові аспекти розвідувального опитування переважно з позиції кримінального процесу, кримінології та криміналістики, без розроблення оперативно-розшукових аспектів з тематики, яка нами досліджується.
Загалом, проаналізувавши більше ста наукових праць та методичних розробок, ми можемо із впевненістю констатувати факт фрагментарності вивчення переважної більшості проблем, пов'язаних в використанням методу розвідувального опитування оперативними підрозділами ОВС, зокрема у сферах теорії методу; тактики його застосування; психологічного забезпечення; технічного забезпечення тощо.
Проведений нами аналіз вивчених інформаційних джерел дозволив сформулювати наступні загальні висновки:
1. Розвідувальним опитуванням в ОРД слід уважати співбесіду уповноважених працівників оперативних підрозділів державних органів або інших осіб, за їх завданням або дорученням, спрямовану на отримання та перевірку інформації, необхідної для вирішення завдань ОРД, з особами, які реально або імовірно володіють такою інформацією.
2. Розвідувальне опитування є одним з найпоширеніших оперативно-розшукових методів ОРД, використовуваних підрозділами карного розшуку як в оперативно-розшуковому так і кримінальному провадженнях.
3. При розробці наукової проблематики згаданими вченими аналізувалося оперативно-розшукове законодавство, яке діяло до набрання чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом України, і, відповідно, всі пропозиції і недоліки стосувалися не чинної на сьогодні чи видозміненої організаційно-правової і тактичної сторін діяльності підрозділів карного розшуку.
4. Незважаючи на певну кількість наукових праць досліджуваної проблематики, в Україні до цих пір відсутнє монографічне дослідження проблем організації і тактики проведення розвідувального опитування підрозділами КР, а також правила фіксації та використання його результатів відповідно сучасному законодавству.
5. Поширеність і велике значення розвідувального опитування в сучасній оперативно-розшуковій діяльності підрозділів карного розшуку з одного боку і недостатня наукова та методична розробленість цієї проблеми – з іншого, обґрунтовує необхідність глибокого і всебічного вивчення сутності та змісту даного методу ОРД.
Література
1. Про оперативно-розшукову діяльність [Електронний ресурс]: Закон України // Верховна Рада України; Закон від 18.02.1992 № 2135-XII. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2135-12. – Назва з екрану.
2. Личный сыск [Текст]: учебн. пособ. / А.С. Вандышев, А.Ф. Волынский, Д.В. Гребельский и др. - М.: Высш. школа МВД СССР, 1973. – 104 с.
5. Стащак М. В. Отримання і використання первинної оперативно-розшукової інформації (за матеріалами діяльності підрозділів карного розшуку ОВС України) [Текст]: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.09 / М. В. Стащак; Льв. держ. ун-т внутр. справ. – Льв.: ЛьвДУВС МВС України, 2009. – 20 с.
6. Геращенко О.С. Тактико-психологічні засади розвідувального опитування [Текст]: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 19.00.06 / О.С. Геращенко; ОДУВС; – О., 2011. – 20 с.
7. Мельник О.М. Протидія наркотизму серед неповнолітніх оперативно-розшуковими силами, засобами та методами [Текст]: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.09 / О. М. Мельник; Льв. держ. ун-т внутр. справ. – Льв.: ЛьвДУВС МВС України, 2014. – 20 с.
Поступила в редакцию 21.10.2014 г.