ISSN 1991-3087
Рейтинг@Mail.ru Rambler's Top100
Яндекс.Метрика

НА ГЛАВНУЮ

Экспликация юмора как составного духовного мира личности в творчестве В. Нестайко

 

Вирич Наталья Владимировна,

преподаватель Одесской государственной академии технического регулирования и качества.

 

Експлікація гумору як складника духовного світу особистості у творчості В. Нестайка

 

Вірич Наталя Володимирівна,

викладач Одеської державної академії технічного регулювання та якості.

 

В статье осуществляется попытка художественно осмыслить смеховую культуру в прозе В. Нестайко и выяснить, как через юмор в творчестве писателя проявляется духовная сущность личности.

Ключевые слова: личность, духовность, художественный мир, юмор.

 

У статті здійснюється спроба художньо осмислити сміхову культуру у прозі В. Нестайка та з’ясувати, як через гумор у творчості письменника вияскравлюється духовна суть особистості.

Ключові слова: особистість, духовність, художній світ, гумор.

 

In the article an attempt is made artistically comprehend laughter culture in prose V. Nestico and find out how through humor in the writer's work manifests the spiritual essence of the individual.

Keywords: personality, spirituality, art world, humor.

 

Культурні коди, що сприяють входженню людини в соціум, значною, а, можливо, й найзначнішою мірою передаються через книги витвори красного письменства. Як зазначав Іван Огієнко: «У мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання...» [2, с. 15]. Якщо враховувати, що найбільш сталими з найглибше закоріненими світоглядними позиціями і духовними імпульсами, які зумовлюють життєві цінності людини, є ті, що сформувались у дитячому віці, скоріше на емоційному, ніж на свідомо осмисленому рівні, то роль дитячої книги у формуванні життєво активного, духовно багатого члена соціуму стає очевидною.

Твори Всеволода Зіновійовича Нестайка однозначно входять у ряд найчитабельніших і найулюбленіших книг для дітей та юнацтва. Будь-яка дитяча книжка, якщо можна так висловитись, апріорі гумористична, навіть у тих письменників, які не ставили собі за мету писати гумористичний твір (найбільш близький у часі і переконливий приклад – казки Юрія Ярмиша). «По-моєму, жарти в житті – найголовніше. Життя, по-моєму, не може бути без жартів. Я от, наприклад, боюся поважних дорослих людей, які не розуміють і не люблять жартів. По-моєму, це лихі, негарні люди <...>. А веселі, дотепні люди дуже, по-моєму, потрібні для життя, потрібніші за серйозних, поважних і суворих. Бо серйозні й поважні лише наказують та покрикують. А якийсь жартун скаже дотепне слово – і одразу легше працювати людям, і робота ладиться, коли серед людей веселий чоловік» [5, с. 415-416], – словами одного із улюблених персонажів В. З. Нестайка ретранслюється міркування над місцем гумору в житті людини.

 Більшість досліджень (Д. Білецького, Ю. Ярмиша, Н. Сидоренко та ін.), в яких осмислюються окремі аспекти творчості В. Нестайка, не оминає й згадки про гумористичний складник його творів.

Утім природа нестайківського сміху, комплекс засобів і прийомів, якими користується автор для створення гумористичного ефекту, ще не були

предметом детального вивчення. Без розгляду цього яскравого складника дослідження творчості письменника залишається далеко не повним.

Мета нашої розвідки – з’ясувати, як через гумор у творчості письменника вияскравлюється духовна суть особистості.

Досягнення даної мети потребує вирішення таких завдань: виявити саму природу нестайківського сміху, його об’єкти, причини та характер сміху, викликаного тим чи іншим об’єктом і причиною, а також засоби і прийоми, з допомогою яких письменник досягає того чи іншого гумористичного ефекту.

Природа гумору, характер сміху, засоби і прийоми створення комічних ситуацій привертали увагу дослідників ще з античних часів. Так, виділивши комедію як окремий вид мистецтва, Арістотель у своїй «Поетиці» підкреслив, що різниця між трагедією й комедією полягає в тому, що «остання воліє відтворювати образи людей гірших, ніж наші сучасники, а перша – кращих» [1, с. 41]. Разом з тим, приписуючи Гомерові одну із перших грецьких комедій невідомого автора («Маргіт»), філософ вказує, що саме в цьому творі його автор (Гомер, за Арістотелем…) «намітив і основні форми комедії, відтворивши в драматичній дії не ганебне, а смішне» [1, с. 44].

Як бачимо, вже тут є певний натяк на розмежування комічного за суттю висміюваного. «Комедія, – уточнює далі Арістотель, – є зображення всього порівняно поганого в людині, але вади відтворюються не у всій повноті, а лише в тій мірі, в якій смішне є частиною неподобного: бо смішне – це яка-небудь помилка або неподобство, тільки не шкідливе й не згубне…» [1, с. 46]. Тобто, притаманним комедії античний філософ вважав той вид комічного, який ми сьогодні називаємо гумором.

У наші дні проблема гумору стала міжгалузевою проблемою. Природу сміху, вплив на людину, засоби його формування досліджують психологи й соціологи, мистецтвознавці й літературознавці, мовознавці й фольклористи-етнографи.

Цікавими є роботи загальноестетичного змісту, присвячені цій проблемі, Ю. Борєва, О. Лука, Б. Мінчина, польського дослідника Б. Дземидока. Дослідженню комічного в кіномистецтві присвячена робота Л. Тауберга; специфіка комічного в літературі досліджується в працях М. Бахтіна, В. Проппа, Ю. Безхутрого, С. Кравченка, Р. Семківа та ін.; народній сміховій культурі присвячені роботи С. Сотникова, О. Назаренко, О. Мороз та ін.

Не дивлячись на певний різнобій в поглядах ряду дослідників на принципи класифікації різновидів комічного (що зрештою цілком обумовлено різногалузевими підходами до даного явища), як також і на певну неузгодженість думок окремих літературознавців у визначенні жанрової специфіки цих різновидів, більшість учених сходяться на думці, що в основі «природи смішного» лежить певна невідповідність:

-                     між внутрішньою суттю об’єкта (явища, особи) та зовнішньою формою.

-                     між наміром, з яким виконується певна дія, і її наслідком;

-                     між сподіваним, очікуваним – і дійсним результатом контактів між особами чи між особою і соціумом;

-                     між задумом і способами його реалізації;

-                     між думкою, почуттям чи ситуацією і словесною формою їх вираження і т.д.

Сміх може викликати також відхилення від загальновизнаних норм: поведінкових, моральних чи мовленнєвих; невідповідністю цінностей, сповідуваних людиною, соціальнозначимим, що часто породжує різноманітні абсурди, безглуздя, недоречності й парадокси.

Звідси випливає ще одна закономірність, яка нерозривно пов’язує проблему комічного з проблемами духовності: для того, щоб творити комічне й навіть просто сприймати його, людина повинна бачити й розуміти ці невідповідності та причини, що їх породжують, повинна знати суспільно визнані норми, сповідувати ті суспільно значимі цінності, відхилення від яких висміюється – тобто повинна мати певний духовний потенціал.

В. Я. Пропп пише, що однією із головних умов комізму є те, що у того, хто сміється «є певні уявлення про належне, моральне, правильне чи, вірніше, певний несвідомий інстинкт того, що з точки зору вимог моралі чи навіть просто здорової людської природи розуміється як належне і правильне … Цим пояснюється, що люди, які не мають моральних переконань, – люди холодні, черстві, тупі не можуть сміятись» [8, с. 144]. В. С. Манаков говорить про «наявність ідеалу, з позицій якого висміюється дійсність» [4, с. 8]. Саме цей ідеал, як стверджує дослідник, лежить в основі «ідейно-емоційного ставлення художника до зображуваного» і є критерієм оцінки «цінності, значимості явища в системі певних цінностей (політичних, моральних, естетичних і т. д.) …» [4, с. 8 ].

Тобто, комічне, створене митцем, завжди пов’язане з духовністю, її наявністю в того, хто сміється, й відсутністю в того, над ким сміються, бо, як твердить В. Пропп, в кінцевому вислові висміювані недоліки «завжди зводяться до недоліків духовного або морального порядку … » [8, с. 144].

Найпоширенішим різновидом комічного, найохочіше й найширше використовуваним у творчості В. Нестайка, є гумор, тобто той вид комічного, що використовується для висміювання часткових недоліків у людях чи явищах, загалом цілком позитивних.

Найкраще, мабуть, про гумор сказав В. Пропп, назвавши його «добрим сміхом», який не містить глумління: «На загальному тлі позитивної оцінки схвалення, незначний недолік не тільки не викликає осуду, але може навіть посилити наше почуття любові й симпатії» [8, с. 125-126].

Саме такий характер сміху є превалюючим у досліджуваного автора.

Особливо багато гумористичних рис набувають ситуації в трилогії «Тореадори з Васюківки». Гумор посилюється ще й тим, що ситуація висвітлюється одним із її учасників, чим забезпечується безпосередність, яскравість розповіді. До того ж часто для актуалізації гумористичного ефекту одноструктурні утворення базуються на стильовоконтрастній лексиці чи використанні лексики, невідповідної описуваній ситуації, як, наприклад, в епізоді спасіння цуценяти в «Тореадорах з Васюківки»: «Я кинувся до зрубу:

                    Галльоу! Криниценавт Ява? Як себе почуваєте?

                    Атлічно! Пульс нормальний. Невагомості нема. Тиск триста атмосфер. Прийняв на борт потерпілого товариша Собакевича. Ой-йо-йой! Що ж ти одпустив! Тут дуже грязько! Засмоктує! Тягни швидше!» [5, с. 18].

Сміх викликає, по-перше, саме слово «криниценавт», цілком правильно утворене за принципом складання основ (космонавт, астронавт), але самі слова, основи яких взяті для утворення нового слова, є не сполучувані ні за стилем, ні за походженням, як і елементи наукової, професійної та навіть офіційно-партійної лексики ніяк не відповідають ні буденності ситуації, ні стилю, в якому закінчується Явине висловлювання.

До речі, у даному випадку нестайківський гумор не грає самодостатньої ролі, а служить також і поглибленню уявлень читача про внутрішній світ героїв.

Іноді гумор посилюється контрастом між антропонімом, утвореним від іменника (загальної назви поняття), що викликає негативні емоції, і характером персонажа, ним названого. Так учителька лісової школи зі страшним іменем Пантера Ягуарівна виявляється досить доброю, навіть сентиментальною особою, здатною просльозитися при кожній нагоді. А грубий, «товстошкірий» і неестетичний бегемот, ставши в Нестайка Бегемотом Гіпопотамовичем, перетворюється в тонкого естета: «Часто в самотині він ходив лісом, замріяний, з квіточкою в зубах і прислухався до лісових звуків. А потім грав на золотому тромбоні щось невимовно гарне і мелодійне. Або лежав у траві і, наставивши вухо, слухав, як гуде у квітці джміль чи якась інша комаха, й усміхався блаженно, немов слухав симфонію» [6, с. 178].

Ясна річ, що такі неспівпадання «форми» і «змісту» мають за мету не тільки створення комічного ефекту, а і, як у багатьох інших випадках, донесення до юного читача думки, що суть людини не в її зовнішності, а в її внутрішньому наповненні, в її духовному світі (головного не побачиш очима).

Такого ж ефекту досягає письменник і створенням образу «страшного» дракона Жахоб’яка (від двох слів, кожне з яких має негативне забарвлення: жах і б’яка), який живе у вулкані Петекатепопль, і якого навіть сам шакал Бацила боїться («Енелолик, Уфа і Жахоб’як»). «Страшний» дракон виявляється добрим, сором’язливим дракончиком, що сумує без товариства. І навіть його батько Дракон Вулканович, як виявилося, «був сучасним прогресивним драконом і пересувався під землею за допомогою ракетної техніки» [6, с. 266]. Звернімо увагу й на ім’я шакала – Бацила – рознощик зарази. Саме таку роль виконує цей персонаж у казці, намагаючись заразити звірят-школярів своїми асоціальними «хворобами».

Слід відзначити напрочуд багату й виразно сміхову ономастику письменника. Для творення сатирично-іронічних онімів він використовує найрізноманітніші засоби. Це й імена та прізвища, що дають сконцентровану характеристику персонажа або називають певну (як правило, негативну) його рису: Ледарило Дурундас, Хропулія, Гицельцап та інші.

Викликають й добру усмішку імена казкових істот: Трататоля-сміюнець, Грайлик, Сяйвик, Льоль, Ясь та контрастне до них «солідне» Терентій, цілком несподіване в ряді пестливих імен сонячних зайчиків.

Не менш плідною у В. Нестайка є гра у словоутворення і при створенні топонімів: назви казкових країн творяться письменником за загальноприйнятими в українській мові матрицями, але від незвичних слів, що створює гумористичний ефект: Павутинія, Страхолюндія, Зландія тощо.

Ефективним прийомом створення сміхової модальності в Нестайкових творах є прийом стильової невідповідності, яким письменник особливо часто користується в казках. Так герої казки «Загадковий Яшка» (Дід Мороз, Баба Морозиха, Дюдя та Снігуронька) влаштовують «демонстрацію-маніфестацію протесту проти порушення звірячих прав» [6, с. 283].

« – Ми, депутація зимового лісу, висловлюємо своє обурення протиправними діями адміністрації панства Крижанства і вимагаємо негайного звільнення їжачка і зайчика! – вимахуючи руками, говорив Дід Мороз.

 – Замовкни! Припини негайно! – заверещав пан Крижан» [6, с. 284].

На що Баба Морозиха спокійно, ледь не голосом колишнього голови Верховної Ради, відповідає: « – Вимкнути другий мікрофон! Продовжуйте, депутате Мороз!» [6, с. 284]. Казкові персонажі вільно вживають такі слова, як корпорація, комерсант, бюрократ, асортимент, а керівні особи Вражого лісу (Водяник, Бульк, Лісовик Трісь та польовик Уу) просять грома Гургура і Блискавку відігнати від лісу сову і пугача, обіцяючи хабаря («В Країні Місячних Зайчиків»). « – Завжди обіцяєте, а тоді ходи до вас і вибивай по півроку обіцяне. Бюрократи! – буркнув Гургур Петрович <...>

                    Чесне гемонське. <...> – бухнув себе кулаком у груди польовик Уу.

                    … Значить, так … По-перше, – почала загинати свої кістляві іскристі пальці блискавиця. – Водяник Бульк дає нам з рибного асортименту: іскру, баличок, осетринку <...> Список додається. По-друге, лісовик Трісь дає нам <...> Список додається. По-третє, ….» [6, с. 145].

З огляду на зміст наведених цитат, що містять аж надто прозорі натяки на актуальні проблеми нашого суспільного життя недавнього (та й теперішнього …) часу, осмілюсь висловити думку про двопластову адресацію гумору в казках В. Нестайка: один його пласт (поверхневий) адресовано дітям, а другий (більш глибокий, сатирично забарвлений) – дорослим читачам.

Надто вже асоціюється його Канцелярія Нічних Кошмарів та ті «темники-таємники», що сидять під кожним кущем, виконуючи завдання начальника цієї канцелярії Пана Морока та Королева Глупої Ночі, із відомою кошмарною й всюдисущою організацією минулих часів.

Безперечно, на старшого читача розраховані й дотепи, вкладені в уста юного васюківського «тореадора» про «аварійне бароко» [5, с. 244] чи про привидів, які водяться лише в капіталістичних країнах, де «і ку-клукс-клан, і гангстери, і негрів убивають; і привиди, звичайно… А у нас – наука, космонавти і зарядка по радіо» [5, с. 179].

Дитина в наведених вище висловлюваннях не відчує всієї глибини іронії, що межує із сарказмом. Уявивши Діда Мороза й Снігову Бабу з транспарантами, вона, безперечно, посміється, але цей сміх не буде повноцінним відлунням на почуття, вкладені письменником в наведені епізоди.

Такі моменти, в яких елементи комізму може відчути лише дорослий, до того ж мислячий, читач, у творах В. З. Нестайка непоодинокі.

Гумористична палітра письменника настільки багата й барвиста, що розкрити її у всій повноті неможливо в одній розвідці.

Утім можемо відзначити, що немає жодного із прийомів створення комічного, визначеним ученими-дослідниками цього явища, який би з більшою чи меншою частотою не зустрічався у прозі В. З. Нестайка.

Сміх у художніх творах Всеволода Зіновійовича, зазвичай, життєрадісний, добрий, оптимістичний. Лише зрідка, змальовуючи портрети чи характери завідомих негідників – «вражої сили» – хоч казкової, а хоч реальної (як Книши із Книшихою чи Бурмило, наприклад), письменник вдається до іронії, сатири чи гротеску. «До самісінького вечора Книші у два голоси оглушливо, з перебоями хропли в садку, і завдяки «денатурчику» від них тхнуло таким бензиновим перегаром, ніби то спали не люди, а два трактори» [5, с. 90]. Гротескно виписані й портрети Книшів, і навіть корзини, які щоранку тягає на базар Книшиха, мають непривабливий, погрозливий вигляд: «… Сулії з молоком витикалися з тих корзин, як гармати з танкової башти» [5, с. 91].

Зрештою у творах Нестайка й реальний світ населений здебільшого добрими і порядними людьми, хоч іноді, з точки зору дітей, трохи й смішнуватими. Адже пише він про дітей і для дітей, які повинні повірити в те, що світ прекрасний, і відчути цю красу і в довкіллі, і в людських стосунках.

Бо завдання, яке ставить перед собою письменник-гуманіст і життєлюб, як свідчить аналіз його творчості, – висвітлювати, вияскравлювати дитячі душі, збагачувати їх радістю, добром і любов’ю до життя, до світу, вчити відрізняти добро від зла, істинну красу від потворності та від краси позірної.

Отже, гумор у творчості В. З. Нестайка містить значний пізнавально-виховний потенціал, сприяє формуванню духовної особистості.

 

Література

 

1.                  Арістотель. Поетика. – К.: «Мистецтво», 1967. – 81с.

2.                  Іван Огієнко (Митрополит Іларіон). Історія української літературної мови / Упоряд., авт. Передмови і коментарів М.С. Тимошик. – 2-ге вид., випр.– К.: Наша культура і наука, 2004. – 436 с.

3.                  Лук А. Н. О чувстве юмора и остроумии / А. Н. Лук. – М., 1968. – 192 с.

4.                  Манаков В. С. Сатирико-юмористическая проза. Проблемы жанра и стиля: Учебное пособие по спецкурсу / В. С. Манаков. Пермь: Сыктывкар, 1986. – 87с.

5.                  Нестайко В. З. Тореадори з Васюківки / В. З. Нестайко. – К.: «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2008. – 543 с.

6.                  Нестайко В. З. Казкові пригоди і таємниці: Повісті-казки: Для мол. шк. віку / В. З. Нестайко. – К., 2008. – 447с.

7.                  Пахаренко В. Українська поетика / Василь Пахаренко. – Черкаси: Відлуння-Плюс, 2002. – 320 с.

8.                  Пропп В. Я. Проблемы комизма и смеха / В. Я. Пропп. – М.: «Искусство», 1986. – 183 с.

9.                  Усі українські письменники / Упоряд. Ю. І. Хізова, В. В. Щоголева. – Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2007. – 384 с.

10.               Ярмыш Ю. Детская литература Украины: [очерки истории укр. советской детской лит.] / Юрий Ярмыш. – Москва : Детская литература, 1982. – 336 с.

 

Поступила в редакцію 26.03.2015 г.

2006-2019 © Журнал научных публикаций аспирантов и докторантов.
Все материалы, размещенные на данном сайте, охраняются авторским правом. При использовании материалов сайта активная ссылка на первоисточник обязательна.