Личность в художественном дискурсе
Вирич Наталья Владимировна,
преподаватель Одесской государственной академии технического регулирования и качества.
Особистість у художньому дискурсі
Вірич Наталя Володимирівна,
викладач Одеської державної академії технічного регулювання та якості.
В статье сосредотачивается внимание на проблеме становления личности. Рассмотрены и проанализированы художественные особенности творчества В. Нестайко сквозь призму духовности.
Ключевые слова: дискурс, художественный мир, личность, портретирование, духовная ценность, бытие.
У статті зосереджується увага на проблемі становлення особистості. Розглянуто й проаналізовано художні особливості творчості В. Нестайка крізь призму духовності.
Ключові слова: дискурс, художній світ, особистість, портретування, духовна цінність, буття.
Проблема особистості в художній літературі є актуальною вже не одне століття, а вирішення її залишається відповідальною для кожного письменника, незалежно від того, на якого читача розрахована художня історія. Сучасна художня література характеризується не лише різноманіттям тематики, розширенням хронологічних рамок повістування, етичним поліфонізмом, а й посиленою увагою до внутрішнього світу літературних персонажів, прототипами яких стають пересічні юні читачі. Саме література для дітей вимагає виразного, ретельного змалювання героїв, осмислення їхньої сутності у такий спосіб, аби художні характери ставали глибшими та стереоскопічними. Тому внутрішній рівень форми твору репрезентується як динамічна картина світу, що «заселена» індивідуально окресленими, майстерно виписаними образами.
Художній текст письменника – це духовний продукт (мовна картина світу), що містить закодованість, тим самим вимагає осмислення та передбачає безліч трактувань.
Зважаючи на відсутність одностайності щодо дефініції терміну «дискурс», найбільш нашу увагу привертає поняття, запропоноване Ф. Бацевичем: «Дискурс – тип комунікативної діяльності, інтерактивне явище <…>. Іншими словами, дискурс – це сукупність мовленнєво-мисленнєвих дій комунікантів, пов`язаних із пізнанням, осмисленням і презентацією світу мовцем і осмисленням мовної картини світу адресата слухачем» [1, с. 138], де яскраво простежується принцип діалогічності, що є одним із основних художнього дискурсу. «Принцип діалогічності передбачає настанову на інтерактивну взаємодію на всіх рівнях: автор – текст, читач – текст, автор – читач, текст – текст тощо. Така взаємодія помножує зміст та інтерпретації тексту…» [4, с. 138].
Мета розвідки – художньо осмислити проблему становлення особистості у контексті духовному (на матеріалі художньої прози В. Нестайка), показати духовний смисл кожного окремого художнього вирішення.
З огляду на те, що при всьому своєму авторитеті в українській дитячій літературі увага з боку науковців та критики до письменника В. Нестайка з його більше ніж півстолітнім творчим доробком явно не адекватна, – масштабні узагальнюючі дослідження десь у майбутньому, – кожна окрема попередня розвідка є актуальною і дуже бажаною. Особливо на часі роботи з поетики, яких у балансі ювілейних та поверхнево-оглядових матеріалів явно не вистачає. До того ж зовсім обмаль робіт, де питання поетики напряму пов'язуються з проблематикою духовності. Інакше кажучи, в ситуації духовної кризи актуалізується завдання прочитання «прийому» як метафори духу.
Зазначемо, предметом обсервації в більшості творів В. Нестайка постає процес самостановлення, перетворення дитини на особистість – за К.-Г. Юнгом: «народження Самості».
Експлікації становлення особистості у художньому тексті сприятиме одна із граней поетики – портретування.
Літературознавчий словник-довідник пояснює: портрет у літературі – «один із засобів характеротворення, типізації та індивідуалізації персонажів. Маючи за основний предмет художнього зображення взаємодію людини з довкіллям, письменники описують зміни зовнішнього вигляду персонажів у конкретних ситуаціях, у взаєминах між ними. Пильна увага до портретів персонажів ґрунтується на загальній закономірності, згідно з якою внутрішні психічні стани людей відбиваються в міміці (виражальні рухи м’язів обличчя), пантоміміці (виражальні рухи всього тіла), в динаміці мовлення (інтонація, темпо-ритм, тембр), диханні і т. п., що допомагає в процесі спілкування глибше розуміти внутрішній світ один одного... Письменники фіксують як зовнішній вигляд персонажів, так і їх внутрішній стан, намагаються витлумачити відповідність чи розбіжність між їхніми т.зв. зовнішніми і внутрішніми портретами. Тому портрет є засобом психологічного аналізу» [5, с. 562].
Більшість дослідників, зокрема В.Бавина, Л.Кіліченко, О.Папуша, М.Славова, І.Чернявска та ін., наголошують на особливостях літератури для дітей, що має своєрідну специфіку, але яка підпорядковується законам, що поширюються на художню словесність загалом.
В істинно мистецьких творах чітко простежується психологічна еволюція естетичної домінанти індивідуальної свідомості, яка реалізується через світ духовних феноменів. Свого часу Ж. П. Сартр стверджував, що у творі немає нічого, що не відчуло б на собі впливу особистості автора, котрий примушує споглядати те, що сам виявляє, залучаючи читача до свого універсуму [10]. Митець творить художній світ за законами власних уявлень, які виникають із інтуїтивних осяянь і знання істин часу, а коли вони збігаються з життєвим досвідом дитини, твір стає цікавим для юних читачів. У такому разі систему власних міркувань письменник успішно втілює в систему поглядів своїх героїв. «По-справжньому корисні можуть бути для дітей тільки такі твори, які одночасно захоплюють усю істоту людини» [3].
Дослідники творчості В. Нестайка [ Ю. Ярмиш, А. Костецький та ін.] неодноразово підкреслювали, що осердя його творів спрямоване на возвеличення дитини, утвердження її багатогранної особистості, взятої у широкому контексті.
В. Нестайко у своїх творах порушує важливі питання шкільного життя, правдиво відтворює психологію дітей, заглиблюється у власне стихію дитинства, внутрішній світ маленької людини, її моральні випробування, сприйняття дорослого світу.
Читаючи тексти В. Нестайка, ми хвилюємось разом із його героями, які потрапляють у різні ситуації. Варто згадати головних героїв трилогії «Тореадори з Васюківки», які з перших сторінок оживають і видаються реальними дітьми. Це звичайнісінькі хлопчаки, які не дуже уважні на уроках. Але якщо ми придивимося ближче до них, то проймемося тими ж емоціями, якими, мабуть, керувався сам автор, виписуючи їхні образи. «– Не могли ж ми його (цуценя – Н. В.) лишити напризволяще. Щоб знову хтось у криницю вкинув» [8, с. 20]. Під пером талановитого митця художній образ повинен сягати такого рівня виразності, аби у читача, навіть, якщо він не має належного життєвого досвіду за браком віку, виникало б відчуття, ніби написано портрет з живої людини. Тому В. Нестайко у чисельних інтерв’ю привідкриває завісу відносно прототипів образів-персонажів: Ява («Тореадори з Васюківки») – реальний хлопчик, у Павлуші Завгородньому («Тореадори з Васюківки») автор бачить себе у дитинстві. І цей перелік можна було б продовжити.
У повісті-дилогії «Одиниця з обманом» та «Дванадцятка з хвостиком» митець разом із читачем спостерігає за класним колективом. «Сидять гарненько. Обличчя зосереджені, серйозні. Ні тобі усмішки, ні тобі витівки якоїсь. Не діти, а янголи» [7, с. 9]. Потім вдається до чергування здвоєних та одиничних портретних типів зображення на початку кожного оповідання задля зовнішньої впізнаваності та характеристики героя: «Обидва вони маленькі, кругловиді, клаповухі і кирпаті. Тільки той, що в нього на носі руденька блямбочка, – то Спасокукоцький. А той, що в нього щербатий зуб, – то Кукуєвицький» [7, с. 10]; «Аллочка Граціанська дуже гарненька дівчинка. Та що я кажу – гарненька… <...> Пишне, чорне як ніч волосся. І сині-сині очі. І довгі волохаті вії. І пухкенькі рожеві губенята. І рівненький носик. І сліпуча білозуба усмішка. І ямочки на щоках… Ну, ні до чого причепитися!» [7, с. 121]. Читачеві стає зрозумілим, що кожен п’ятикласник вартий уваги, оскільки є неординарною постаттю в колективі. В. Нестайко у такий спосіб наголошує, що поодинокі історії з життя дітей ніби складають мозаїку життя всього колективу, створюючи збірний образ з індивідуальних характеристик персонажів.
До того ж, подібні портретні характеристики дітей постають своєрідним «обрамленням» та слугують зв’язкою між оповіданнями у повісті «Одиниця з обманом», за допомогою повторювального семантичного компонента (двох – обидва, хлопчача зачіска – хлопчачі інтереси та ін.). Ось, наприклад, так закінчується оповідання «Шурик Бабенко»: «За третьою партою в середньому ряду сидить худорлява довгошия дівчинка з короткою хлоп’ячою зачіскою. Це Макаренко Ніна, або (як називають її дівчата) Макар, або (як називають її хлопці) Макароніна» [7, с. 25]. І починається наступне оповідання – «Макароніна»: «Макароніна вважає, що дівчинкою вона народилася випадково, її зовсім не цікавило те, що звичайно цікавить дівчат. Її цікавило тільки те, що цікавить хлопців … Одягалася вона теж, тільки як хлопець, і вдома ходила завжди у джинсах чи у шортах. І категорично не визнавала нічого білого – ні білих сорочок, ні тим паче платтячок» [7, с. 25]. Стосунки між однолітками – завжди актуальне питання. Вони стають важливим мотивом повістей. Вихід із ситуації завжди позначений психологічною складовою.
Захищаючи Галочку й Свєточку, відважна Макароніна дала відсіч хулігану Гришці Гонобобелю, утім і сама від нього отримала, «два тижні Макароніна гордо, як хлоп’ячу відзнаку, носила під правим оком синець. А коли він став сходити, навіть трішечки підфарбовувала його» [7, с. 28]. Свєточці й Галочці, що уособлювали все дівчаче, притаманне почуття вдячності, обов’язку. Однак справжньою дружбою Макароніної з дівчатками поки що важко назвати («занадто вони різні були, щоб дружити» [7, с. 28]). Під час однієї мандрівки, що постає мотивом шляху до пошуку самостановлення душі, із Ніною Макаренко стався прикрий випадок, вона пошкодила ногу. Галочка, не вагаючись ні хвилини, одірвала смужку від своєї сукні, потім «Свєточка одірвала нову, вже від своєї сукні. А потім ще одну одірвала Галочка» [7, с. 34] і старанно бинтували ногу. «Дотики їхніх пальчиків були такі дбайливо-ніжні, легкі, майже нечутні… І, наче саме від цих дотиків, біль поволі вщухав, а кровотеча припинялася» [7, с. 34].
Життєві повороти сприяють усвідомленню, що почуття вдячності, обов’язку людини – вищі за власний героїзм. Таким чином письменник художньо моделює процес сходження до самовдосконалення, процес становлення духовної особистості, зокрема, через доброзичливість, вдячність, турботу, сміливість тощо. Про зміни внутрішньої сутності персонажа наратор повідомляє шляхом зображення зовнішніх змін героя. «Макароніна була в гарно випрасуваному платтячку, в білих гольфах, а на голові – великий білий шовковий бант. І біла пов’язка на лівій нозі майже не впадала у вічі. І всі наче вперше в житті побачили, що Макароніна – дуже гарненька дівчинка» [7, с. 35]. Аналіз творів дозволяє стверджувати, що зовнішні зміни в дітей супроводжують зміни в їхній внутрішній суті лише тоді, коли ця внутрішня суть була іміджевою, коли те, чим дитина хотіла здаватися (юнгівська Персона, маска), заступала її природну суть. Хлопчакуватість Макароніної – імідж, за яким вона ховала свою «дівчачу» сутність, яку вважала недоліком. Відчувши турботу, ніжність, вдячність і співчуття Галочки і Свєточки, зрозумівши, що це – цінності вищі від показного «геройства» і хлоп’ячої відчайдушності, дівчинка повертається до своєї природної суті, а разом із тим і до відповідного зовнішнього образу. До того ж, доказом цього (становлення духовної особистості) постають слова головного героя, але іншої повісті – «Загадка старого клоуна», який уявною мандрівкою зумів зазирнути в майбутнє, «Макароніна – вчителька (хто б подумав!)» [7, с. 261].
Опис персонажа характеризує його як «ззовні», так і «зсередини». Автор показує, як виглядає герой, та водночас зосереджує увагу читача більше на тому, яким він є, як почувається, як діє в різних ситуаціях: «Вродливі, як ви знаєте, часто бувають зверхні, вередливі, самозакохані. А Граціанська – нічого подібного. Добра, вихована, щедра. І усміхнеться всім привітно. <...> Ні з ким не свариться, не лається» [7, с. 121]. Перерахування найсуттєвіших ознак характеру дівчинки переплітаються з посутніми авторськими поясненнями емоційно-психологічного стану героїні.
Характерною ознакою Нестайкових творів є відсутність поділу персонажів-дітей на «позитивних» і «негативних». «Котька – неголовний герой цієї книжки. Такі, як він, не бувають головними героями. Такі, як він, – це маси. <...> І не відмінник, і не двієчник.
Не бешкетник, але й не тихоня» (повість «Пригоди Грицька Половинки») [7, с. 182].
Письменник виходить з того, що характер дитини тільки формується, і від нас, дорослих, залежить, яким він буде. Літературні персонажі самі, обмірковуючи перебіг подій, усвідомлюють прикру для них обставину, що «стається не так, як гадається». Дієвим інструментом її осмислення виступає у повістях В. Нестайка гумор, сміх. Тому персонажам властива позитивна життєва позиція, яка є осердям їхнього характеру: ось, наприклад, портретна характеристика головного героя Степана Наливайка з повісті «Загадка старого клоуна»: «Коли зранку я вмиваюся у ванній і дивлюся у дзеркало, звідти на мене позирає капловухий веснянкуватий хлопець тринадцятьох років, зі щербатим переднім зубом, з карими усміхненими очима, кирпатий і товстогубий, ще й із ямкою на підборідді.
Таких облич нібито й багато, але є в ньому щось таке, чого немає ні в кого» [6, с. 3].
У Нестайкових творах, як уже було відзначено, цілісний образ персонажа вимальовується поступово, через мозаїку рис і ознак, проявляючись й у діях, мовленні, міркуваннях.
Автор вдається ще до такого прийому, як портретування через призму сприйняття його іншим персонажем. Яскравим прикладом постає дід Степана Наливайка з повісті «Загадка старого клоуна»: «Дід Грицько був невисокий на зріст, непоказний, але такий гострий на язик, такий дотепник, перший на селі жартун і базікало, що найстрункіші, найвродливіші парубки в’янули поряд із ним, як скошена трава. <...> У всіх діди серйозні, поважні. Дід Терентій. Дід Максим. Дід Роман Йосипович. А мій неповажний, несерйозний, хлоп’якуватий якийсь» [6, с. 8-9].
Прийом творення дідового портрета через сприйняття онука дозволяє В. Нестайку кожною виписаною деталлю, реплікою одночасно характеризувати не лише психологічний стан діда, але й онука. Меті вимальовування психологічного образу діда підпорядковані не лише деталі зовнішнього вигляду, а й мовностилістичні та композиційні елементи.
Образна система аналізованих творів своєрідна, адже головним героєм є дитина. Письменник, витворюючи їхні зовнішні та внутрішні (психологічні) портрети, відображаючи літературні характери, поведінку, думки, ставлення до ситуацій, фіксує увагу юного читача на особливій комунікації з дорослим світом, який є ще таїною для дитини.
Давно підмічено: якісну дитячу книжку залюбки прочитає й дорослий, знайшовши там чимало для себе. Архетип дитинства – то духовна правітчизна, екзистенційна ситуація справжнього, невичерпне і потужне джерело відновлення і наснаги. Дитяча оптика – то можливість глибше пізнати (пережити, відчути) себе і світ. Із особливою очевидністю ці та інші приваби відкриваються в аналітично-інтерпретаційному діалозі дослідника з текстом творів В. Нестайка.
Цілком слушною видається аналітико-інтерпретаційна пропозиція В. Фащенка: «...З психологічної точки зору необхідно розширити поняття “портрет” і включити його в сферу того, що тепер дедалі частіше називають “видимою мовою душі”, яка через складний комплекс міміки і пантоміміки відтворює діалектику психічних станів і психологічних властивостей персонажа. Видима мова душі включає в себе зображення жестів, рухів, поз, виразу очей, уст, обличчя...» [12, с. 96-97].
Головні персонажі досліджуваних творів приваблюють і зовнішньою красою, і внутрішньою, про що свідчить яскрава портретна деталь – очі, на якій акцентує увагу автор: «І ще були в діда Грицька очі такі голубі, прозорі й чисті, як травневе небо» (курсив наш – Н. В.) [6, с. 8]; «…Валера героєм був. Височенький, стрункий, чорнявий, і в очах шмигають швидкі бісики (курсив наш – Н. В.), які свідчать про те, що у Валериній голові весь час народжуються відчайдушні сміливі задуми» [6, с. 70]; «У гурті ви його й не помітите. Середній на зріст. Волосся русяве. Очі сірі. От тільки ім’я – Котька» [6, с. 182] (курсив наш – Н. В.).
Відтак «у портреті поєднуються експресивна, психологічна та фізична характеристики, типовими ознаками якої є оптимізм, дитяча енергія, внутрішня настроєвість, душевна гармонія. Це коротке «знайомство» викликає в юного реципієнта симпатію до літературних героїв» [9]. Митець вибирає дві-три найбільш влучні деталі, і цього достатньо для яскравого репрезентування образу в цілому. До того ж, враховуючи влучні епітети та метафори, використані в описі зовнішності, «стає явним факт умілого авторського оперування засобами образності, за допомогою яких він надзвичайно тонко розставляє акценти в розумінні характеру зображуваних персонажів, домінуючими рисами яких є внутрішня чистота, прагнення до істини, справедливості й безмежна віра в себе, в людей, у вищі сили» [9].
Отже, осердя всіх творів В. Нестайка спрямоване на возвеличення дитини, утвердження її яскравої, духовно збагаченої та багатогранної особистості. Юні герої, активно пізнаючи світ та реалізуючи себе у ньому через діяльність, обов’язково проходять (кожен своєю стежкою) непросту дистанцію духовного становлення від себе – до іншого, до плідної комунікації зі світом. Найціннішими плодами цієї діяльності є самовдосконалення, самостановлення. Твори письменника, як велика духовна цінність, допомагають юним читачам осягати духовний сенс людського буття. Аналіз текстів показує, що перша зустріч з портретним описом не завжди дає вичерпне уявлення про персонаж, але завдяки психологізації життєвих ситуацій (а також портретній деталі, що діє за принципом «нанизування») відбувається увиразнення образів.
У творах В. Нестайка портретні описи поліфункціональні (зокрема, виконують характерологічну, сюжетну, оцінну, моделюючу, семіотичну та ін. функції), тож портрет є невід’ємним компонентом поетики письменника.
Слід додати, портрети у творах В. Нестайка досить різноманітні за формою. Зустрічаються індивідуальні, колективні, здвоєні, деталізовані, схематичні портрети, але ріднить їх при цьому вгадуваність і змістова наповненість саме тією духовною правдою, – чи то окремого героя, чи колективу, чи цілої нації, яка так приваблює читача і спонукає вірити кожному слову письменника.
Література
1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики / Ф. С. Бацевич – К.: Академія, 2004. – 344 с.
2. Денисовець І. В. Мовні засоби гумору в трилогії «Тореадори з Васюківки» В. Нестайка / І. В. Денисовець // Імідж сучасного педагога. – 2009. - №1/5. - С. 48-51.
3. Добролюбов М. О. Французькі книжки / М. О. Добролюбов // Українська дитяча література: Хрестоматія критичних матеріалів. – К., 1969. – С. 19. Добролюбов М. О. Французькі книжки / М. О. Добролюбов // Українська дитяча література: Хрестоматія критичних матеріалів. – К., 1969. – С. 19.
4. Кондратенко Н. В. Художній дискурс некласичної парадигми: визначальні принципи художнього мовлення / Н. В. Кондратенко // Лінгвокультурні концепти в мовній свідомості і дискурсі: зб. наук. праць за матеріалами між нар.нвук.конф.,16-17 верес. 2011р./ М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Південноукр. нац. пед. ун-т ім. К.Д. Ушинського. – Одеса: Астропринт, 2011. – С. 134-140.
5. Літературознавчий словник-довідник / Ред. кол. Р. Т. Гром’як, Ю. І. Ковалів, В. І. Теремко. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – 752 с.
6. Нестайко В. З. Загадка старого клоуна: повість / В. З. Нестайко. – К.: Країна Мрій, 2010. – 272 с.
7. Нестайко В. З. Одиниця з обманом: повісті й оповідання / В. З. Нестайко. – Х.: ВД «ШКОЛА», 2011. – 320 с.
8. Нестайко В. З. Тореадори з Васюківки: трилогія про пригоди двох друзів / В. З. Нестайко. – 9-те вид. – К ., 2008. – 544 с.
9. Портрет як засіб характеротворення в повісті М. Старицького «Первые Коршуны» [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.ukrlit.vn.ua/author/staritsky.html.
10. Сартр Ж.-П. Что такое литература? / Жан-Поль Сартр // Вестник Московского университета. – Сер. 9. Филология. – 1995. – № 3. – С. 168–190 с.
11. Слабошпицький М. Літературні профілі: Літературно-критичні нариси / М. Слабошпицький. – К.: Радянський письменник, 1984. – 310 с.
12. Фащенко В. У глибинах людського буття: літературозн. студії / [вступ. ст. В. Г. Полтавчука.] / В. Фащенко. – Одеса: Маяк, 2005. – 639 с.
Поступила в редакцию 31.03.2016 г.